Історичне

Від початків до сьогодення

Громада Геніхен упродовж часу

1200

Заснування

Геніхен виник у рамках німецької колонізації на сході близько 1200 року

1390

Документальна згадка

Перша документальна згадка датується 1390 роком (Горліцька міська книга: „Heynichen“)

1466

Священник

Вже у 1466 році згадується священник у Геніхені, у 1495 році церква згадується у матрикулі Мейснерської єпархії.

1464

Рада влади

У 1464 році Геніхен перейшов під ленну владу ради Горліца.

1579

Кволсдорф

Кволсдорф у 1579 році приєднаний до парафії Геніхен.

1547

Геніхен нове вивчення

Завдяки Верхньолужицькому «Пенфаллю» (1547) Геніхен було виведено з-під впливу Богемії та заново надано у лен.

1815

Віденський конгрес

Після Віденського конгресу 1815 року Геніхен (як і більша частина Верхньої Лужиці) відійшов до Пруссії.

1866-1914

Залізничне сполучення

Залізничне сполучення на лінії Берлін – Ґерліц сприяло економічному розвитку: у Геніхені з’явилися цегельні та завод керамічних виробів.

1945

Захоплення у Другій світовій війні

Під час Другої світової війни Геніхен був фронтовою зоною. 16 квітня 1945 року Червона армія перейшла річку Нейсе; через два дні населений пункт було захоплено. На той час близько 60 % будинків і 6 із 7 мостів були зруйновані.

пізніше у 1945 році

Конфіскація маєтку

Після 1945 року маєток було конфісковано та в межах земельної реформи розподілено заново.

1952

Створення першої сільськогосподарської виробничої кооперативи (СВК)

1952: Заснування першої сільськогосподарської виробничої кооперативи (СВК) у Геніхені – селяни відмовилися від своїх господарств і об’єдналися для спільного ведення господарства. Частина загальнонімецької колективізації, яка замінила традиційні сімейні ферми та кардинально змінила економічне й соціальне життя села.

1994

Об’єднання в громаду Геніхен

У межах адміністративної реформи в Саксонії: 1 січня 1994 року відбулося об’єднання громад Геніхен, Кволсдорф і Требус під назвою «Геніхен».

1998

До складу додається Шпрее

Шпрее був самостійним до 1998 року і лише з 1 січня 1998 року увійшов до складу Геніхена.

Палац Нідершпрее (територія Шпрее)

XVI століття

Ранні власники

З другої половини XVI століття до 1662 року палац Нідершпрее належав родині фон Дойпольд. Після цього він перейшов у власність родини фон Ностіц, яка управляла маєтком до 1679 року.

Після 1945 року

Відчуження

Відчуження; спочатку використовувався як жіноча в’язниця, потім як лісова школа, пізніше як санаторій Міністерства державної безпеки.

Пізніші роки

Станція охорони природи

Створення станції охорони природи. Нині палац перебуває у приватній власності та здається в оренду.

Палац Шпрее (Обершпрее)

1380

Згадка

Перша документальна згадка про лицарський маєток Шпрее.

1712

Пожежа

Бренд старого замку.

1749

Відновлення

Відновлення за ініціативою Гієроніма Христофа фон дер Габеленц.

Після 1945 року

Відчуження

Відчуження; перепрофілювання будівель (житловий будинок, магазин).

1984 - 1986

Ремонт

Між 1984 та 1986 роками у замку Шпрее були проведені масштабні ремонтні роботи, під час яких будівля, що раніше використовувалась як житлова та магазинна, була відновлена конструктивно, але не була повністю завершена.

2003 - 2012

Аукціон

У 2003 та 2012 роках замок Шпрее був виставлений на аукціон після того, як неодноразово змінював власника і, незважаючи на попередні ремонтні роботи, потребував значного оновлення.

Запропонувати об'єкт

[contact-form-7 id=“5714c4e“ title=“Запропонувати ділянку“]

Додати подію

[event_form]

Змінити запис

[contact-form-7 id=“aceb7fe“ title=“Запис компанії“]

Зв’яжіться з нами

[contact-form-7 id=“721cd00″ title=“Контакт Haehnichen“]

Требус

Требус — це частина громади Хеніхен, яка особливо відображає ландшафтне різноманіття Верхньої Лужиці. На схід від центру села простягається великий ставок, що використовується для рибництва; загальна площа ставків у Требусі становить близько 63 гектари.

Ці водойми розташовані в просторому культурному ландшафті Верхньолужицький вересовий та ставковий ландшафт, одному з найбільших суцільних ставкових районів Німеччини. Вони суттєво сприяють екологічному багатству регіону і водночас формують характер села.

Прогулюючись Требусом, відчуваєш глибокий зв’язок між людиною і природою. М’які пагорби, широкі поля, невеликі ліси та природні стежки створюють образ. Минаючи береги ставків, старі польові межі та світлі алеї, виникає спокій, який важко переоцінити.

Що ще вирізняє Требус, так це його сформована сільська спільнота: багато мешканців активно долучаються — доглядають зелені зони, підтримують спільні проєкти або беруть участь у сільських та культурних заходах. Тут не застій, а жива батьківщина з майбутнім.

Молоді родини знаходять у Требусі простір для розвитку: тут можна зберегти сільське життя, не обмежуючи відкритість до нових ідей. Міжпоколінні ініціативи та волонтерська діяльність формують спільне життя.

Кволсдорф

Кволсдорф — це невелика сформована частина громади Хеніхен, що вирізняється зеленою природою, чарівними садибами та сільським характером, який дарує відчуття затишку. Тут життя пульсує у спокійнішому ритмі: без метушні, без шумних доріг — натомість луки, сади, дерева та широкі краєвиди навколо.

Історично Кволсдорф також відігравав економічну роль: у так званому Задньому селі на Мюленвег знаходився колишній водяний млин, який пізніше був перебудований на пилораму Герціг. Цей водяний ставок колись використовувався для приводу пилорами — типова технологія минулих часів, коли водна або ставкова енергія живила промислові та ремісничі об’єкти.

Крім того, маєток Кволсдорф активно займався ставковим господарством. Ставки, зокрема рибні, здобули регіональну відомість — особливо за розведення видів, таких як лящ і шкіряний короп.

Що робить Кволсдорф особливим, так це не лише ландшафт, а передусім взаємодія людей. У цьому селі знають один одного — не лише в обличчя, а в житті. Тут зустрічаються на подвір’ї, допомагають один одному дрова носити, розмовляють біля садового паркану і підтримують одне одного, коли це потрібно. Сусідство тут — це не просто слово, а щоденна практика.

Місце ідеальне для людей, які цінують сільське життя у всіх його проявах: тиша, природа, спільнота. Маленьке селище, незважаючи на скромні розміри, робить цінний внесок у життя громади — підтримуване єдністю, серцем і історичним корінням.

Шпреє

Мікрорайон Шпреє подібний до тихої історичної книги, сторінки якої розповідають про минулі століття, сільське життя та культурну спадщину. Особливо визначальним для вигляду селища та його ідентичності є бароковий Ріттергут Шпреє із його помітною годинниковою вежею. Він досі вважається символом селища і свідчить про час, коли маєток був економічним і суспільним центром навколишньої місцевості.

Оточений широкими полями, ставками та невеликими лісовими масивами, Шпреє розташований у майже листівковому пейзажі. Спокій, який випромінює це місце, не лише атмосферний — це повсякденне життя. Прогулянки вздовж ставків, зустрічі на сільській площі, шелест дерев на вітрі: усе це робить життя в Шпреє особливим.

Незважаючи на свої скромні розміри, Шпреє має сформовану спільноту, де сусідство та готовність допомогти мають велике значення. Близькість до залізничної станції та хороша транспортна доступність до Ніскі та Гьорліца також забезпечують спокійне, але не віддалене життя.

Шпреє Це місце, яке дихає історією, цінує природу і живе спільнотою — притулок із душею.

Геніхен

Як найбільший мікрорайон і назва громади, Геніхен є живим центром комунального життя. Тут б’ється організаційне серце громади: з адміністрацією, дитячим садком та численними громадськими закладами.

Але Геніхен — це більше, ніж адміністративний центр — це місце активної взаємодії, сформоване завдяки зацікавленим клубам, традиційним святам і міцному сусідству. Чи то в спортивному клубі, пожежній команді, у збереженні місцевої спадщини чи на сільському святі — тут збираються люди, які з серцем віддаються своїй батьківщині.

Оточений полями, маленькими стежками та тихою природою, Геніхен одночасно має дуже хороше сполучення з навколишніми містами, такими як Ротенбург/О.Л. та Ніскі. Сільська ідилія тут поєднується з живою структурою — місце, де не просто живуть, а справді живуть.